Я
люблю свою Україну!
Я люблю свою Україну!
Всім серцем до неї я лину,
У безмежному полі ловлю
І ніжність її, і красу.
Я вплету у пишний вінок
І волошки, і маки й барвінок,
Пробіжуся по стежці я безупину
Й тихо скажу: «Я люблю свою Україну!»
Рано-вранці косу заплету,
З усіх травинок росу я зберу
І з квітками закружляю в танку,
І сонечко раптом засяє
А я, лагідно заспіваю:
«Я люблю свою Україну!»
Довгим, широким Дніпром попливу,
Очами у небі лелеку знайду,
Я на сильні й високі гори зійду,
І у Чорному морі перлину знайду,
А тоді на весь світ закричу:
«Я люблю свою Україну!»
Вишиванка.
Рано раненько
З самого світанку
Одягаю вишиванку.
Ці магічні хрестики на полотні
Завжди щастя приносять мені.
Це український символ,
Це мій оберіг,
Це, що народ споконвіку беріг.
Ні
війні.
Війна – то страх та безтурбота
Це важка праця і робота
Це страждання й біль народу
Коли батько йде з сім’ї
Так скажемо їй – ні!
Коли матір плаче і страждає
А у домі зовсім хліба немає
То скажемо їй – ні!
Цій безглуздій і кривавій війні.
Україна.
У нас калина розцвіта
Країна це не зовсім і проста,
Річка в нас довга і глибока
А в ту річку входить і затока.
Її ми любимо всім серцем,
Нібито у морі перлина,
А зветься вона Україна!
Моя
люба Україно!
Моя люба Україно,
Тебе ніколи не покину!
Твої сади квітучі,
Твій народ співучий.
Оці ліси і квіти,
Родючої калини віти.
І хоч війна нас розлучає,
І тато мій кордони захищає,
Ніхто ніяких прав не має
Нашу країну роз’єднать.
Уся твоя земля безмежна,
Патріоти, українці незалежні –
Все це залишиться в душі.
Хоч поля твої безмежні
Та маєш ти кордони й межі -
Межі з ворогами і війною,
Яку ніхто із нас не затівав.
Моя люба Україно,
Тебе ніколи не покину!
Немає коментарів:
Дописати коментар